Ми не знаємо, звідки приходить людина в цей світ…
Тільки що народжене немовля — це абсолютний Бог. Він наповнений однією лише Божественною енергією і більше нічим…
Жодна жінка не зможе чітко і виразно відповісти вам на запитання, що саме вона зрозуміла під час вагітності та пологів. Але будь-яка скаже, що цей період сильно змінив її. Так само як будь-який справжній витвір мистецтва — результат якогось Божого диктату, в якому художник служить лише провідником, так і народження дитини є результат Божої волі, провідниками якої служать батьки. Бог дає матері дев’ять місяців, щоб вона могла відмовитися від мирських проблем і звикнути до дихання Бога, яке відчувається у неї під серцем. І коли немовля народжується, то для матері він — житель її світу, а для батька — житель світу чужого і неясного…
Людина, наповнений Божою енергією, потрапляє в наш реальний світ. Настільки тісний зв’язок з матір’ю необхідна йому, щоб відчувати хоч якусь подобу безпеки…
Мені здається, ми не до кінця розуміємо образи, якими нас обдарував Бог. Ми знаємо, що Ісус Христос, Спаситель, був посланий на Землю, щоб, «смертю смерть подолав», врятувати людей. Але ми, як мені здається, не розуміємо: кожна дитина є образ Христа. Якщо дитина народжена Богом, значить, він напівлюдина — напів-Бог, що прийшов на Землю для мук, тому що будь-яка земне життя в порівнянні з Божественної — болісна…
Перший справжній контакт настає у батька з чадом, коли чадо починає розмовляти. Мова — найбільш універсальний і, якщо завгодно, дієвий спосіб пізнання світу. Як тільки дитина приступає до активного пізнання світу, батько починає відчувати дедалі більше порозуміння з дитиною. Місце Божественної енергії поступово займає мирський досвід…
Всі маленькі діти — хороші. Стаючи старше, вони «хужеют». Деякі продовжують процес погіршення до старості.
Дорослішання — це процес, під час якого людина все далі відходить від Божественного в собі, наближаючись до всього того, що допоможе йому вижити. В цьому немає, зрозуміло, нічого трагічного і жахливого. Без цієї заміни людина не могла б жити. Тому що земне життя розвивається за законами соціуму, а не Бога.
Однак ні в якому разі не можна ставитися до дітей як до «недолюдей». Вони — інші люди. Вони, з різним ступенем успішності, вчаться у нас, дорослих, як треба жити в цьому світі. Ми ж чомусь не хочемо вчитися у них того, як можна жити в їхньому світі.
Одна з головних помилок людства полягає в тому, що дорослі люди сприймають дітей як якесь порожнє, біле полотно, на якому можна намалювати що завгодно. Тим часом дитина — це мозаїка, і, якщо ми чим і можемо допомогти йому, так це скласти з уже наявних, даних йому Богом, частин красивий і унікальний візерунок…
Якщо до нас регулярно не поступатиме Божественна енергія, ми не виживемо.
І останнє. Дитина — це іспит, який кожна людина здає Творцеві. Якщо ти, батько, переламав всю цю мозаїку і років через п’ятнадцять після народження на тебе дивиться настільки схожий на тебе, урод і сволота значить, іспит на свою людську спроможність ти не здав. Навіть якщо у тебе вийшло стати олігархом або знаменитістю.
Ми не знаємо, куди йде людина з цього світу. Але якщо припустити, що ТАМ ми всі зустрінемося, то очевидно: ТАМ буде зустрічі не олігарха з нащадком, а тата з сином. І тоді з них спитають. Дитина — не просто наше продовження. Він — таке наше продовження, яке ми заслужили. І тут вже нарікати нема на кого.
Все почалося з того, що ми тримали на руках подобу Бога. Немовля — це абсолютне добро.
Витяг з книги письменника і журналіста Андрія Максимова «Многослов»